Народна світлина «Рушник - наш оберіг»

 

Мета. Формувати у дітей любов до оберега ук­раїнської родини — рушника, шанувати українські традиції. Познайомити учнів з оберегом українсь­кого народу — рушником, розвивати у дітей почут­тя любові до свого народу, народних традицій.

Обладнання. Портрет Т. Г. Шевченка, вишиті рушники, плакати.

 

Вчитель.

Ми з вами багато часу займалися по­шуковою роботою, збирали матеріали про народні символи нашої країни. На уроках ПЧ знайомились з віршами українських письменників, які свої ряд­ки присвятили теж українським символам, на уро­ках РЗМ складали усні і письмові твори про обере­ги українського народу. І сьогодні ми своє свято присвячуємо давній український традиції — виши­ванню, вишитому рушникові. Ми з вами ще раз більш глибоко ознайомимося з оберегом українсь­кої родини — рушником, з його значенням в житті га побуті народу.

Скажіть, будь ласка, що ще вишивали в давни­ну?

Але невмирущим творінням талановитих рук українок були рушники. Рушник можна порівня­ти з піснею. Без рушника, як без пісні, не обхо­дяться події, пов'язані з життям та побутом наро­ду. Рушник — символ єдності сім'ї, символ лю­бові до рідної землі, до матусі, символ працелюб­ності нашого народу. Назва «рушник» сягає в си­ву давнину, скажіть, від чого походить назва рушник?

 

1-й учень.

 Наші предки користувалися полотни­щем, яке було для нього і скатертиною, і вузликом, де зберігалися харчі, і при необхідності елементом одягу, і оздобою оселі. З часом, це полотнище ста­ли називати рушником (або ручником). Тому що ру­ками рушники були виткані і вишиті. Руки знахо­дили їм застосування у побуті, врешті-решт немож­ливо уявити собі руки господині, які хоч би раз на день не доторкнулися до того чи іншого рушника. «Хата без рушників, що сім'я без дітей», — говори­ли в народі.

 

Вчитель.

Ще з давньої давнини з хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, всіх, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню слов'янську святиню. Прийняти рушник, поцілува­ти хліб — символізувало злагоду, пошану до тих. хто подавав їх. Також з рушником проводжали в останній путь людину. Дуже гарним звичаєм було використовувати рушник при будівництві житла.

Його вішали вгорі, у кутку, коли стіни були вже зведені. Розкажіть, де ще використовували руш­ник?

 

2-й учень.

Рушниками прикрашали сільські гос­поди. Не було, напевно, жодної оселі в Україні, кот­ру б вони не прикрашали. Хоч би яке убоге життя судилося господарям, а все ж усюди квітчасті руш­ники прикрашали оселю. Рушники були обличчям оселі, а відтак і господині.

 

3-й учень (добавляє).

 Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілку в кожній хаті, ним вити­рали руки і посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці.

 

4-й учень.

Із рушником, як і з хлібом, приходи­ли до жінки, що народила дитину, для того, щоб ушанувати появу немовляти в родині.

 

5-й учень.

З рушником виряджали в далеку до­рогу батька, чоловіка, сина, коханого, щоб він беріг їх від лиха.

 

 

6-й учень.

Довгим рушником-наміткою жінка покривала голову після одруження, чоловіки вико­ристовували рушники як пояси. З рушниками хо­дили доїти корову.

 

7-й учень.

Окрім хат, рушниками в минулому прикрашали також громадські установи — сільські управи, школи.

 

Вчитель.

Давайте розглянемо наші рушники.

•  Скажіть, які бувають рушники?

Мальовані, вишиті, ткані.

Вишивка — це не тільки майстерне творіння зо­лотих рук умільців, але й скарбниця вірувань, зви­чаїв, обрядів. В основному на рушниках були орна­ментальні  зображення тварин,  птахів,  дерев.  Це стверджує про те, що наші предки обожнювали природу. Рушники з зображенням голубів, півнів коней були  оберегами,  що  захищали людей  віл злих сил.  Вагоме значення мала кольорова символіка.

• Який колір переважає?

Всі узори мали спільний чорний колір, а інші кольори залежали від місцевості: Полтавська область — червоний. Івано-Франківська — жовтий. Чернігівська — зелений. Але всі вони мали одне значення. Червоний — любов, світло — боротьба. Чорний — смуток, нещастя, горе, смерть. Зелений — весна, оновлення. Двотонні — червоний, чорний, синій, голубий. Однотонні — червоний, синій, голубий. Багатоколірні.

Вчитель. Як ви побачили, що вишитий рушник був відомий і шанувався здавна, отож і не диво, що багато українських письменників присвятили свої вірші материнській любові образу вишитого руш­ника.

(Діти читають вірші «Про рушник»).

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на дано дала,

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

 І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

 

Уривок з вірша «Іскорки з дитинства»

Коли мати хліб пекла,

У хаті,

Сонечко вставало і врочисто —

Рушники, мов голуби крилаті,

З висоти зліталися на тісто.

Коли мати хліб пекла,

Співала

Всі пісні, які вона любила.

Може, пісня хліб благосювляла,

Може, в пісні йшла від .хліба сила.

Коли мати хліб пекла,

Ми, діти,

Поумивані сиділи і тихенькі...

Починали, мабуть, розуміти

Нероздільність хліба, пісні й неньки.

 

Уривок з вірша «Чим пахне коровай»

А чому так радість сяє

У очах діток малих?

 Бо сьогодні — день Врожаю,

Коровай гостює в них!

Він шишкатий і рум’яний,

Ліг на шитий рушничок.

А на тому короваї —

Солі білої дрібок.

І калини грона повні

Червоніють для прикрас... —

Короваю, гість шановний,

Звідкіля прийшов до нас?

Пахне полем, колосками

Цей хороший коровай.

 В ньому — труд і тата й мами,

Що збирали урожай...

Працьовитими руками

Пахне красень коровай!

 

«Вишиванка»

Мама вишила мені

Квітами сорочку.

Квіти гарні, весняні: —

На, вдягай, синочку.

В нитці — сонце золоте,

Пелюстки багряні.

Ласка мамина цвіте

В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся.

Підійду і обійму

Я свою матусю.

 

«Два кольори»

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори.

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

 

Вчитель.

Вірші «Два кольори», «Пісня про руш­ник», покладені на музику, відомі і шануються на­шим народом. Ви уважно слухали вірші, скажіть, кому чи чому присвячують свої вірші письменни­ки. Поряд з образом рушника проходить чий об­раз?

 

Вчитель.

У різних районах України рушник на­зивають по-різному, залежно від його призначен­ня. Приміром, рушник для витирання рук і облич­чя — утирачем, для посуду, стола й лави — стирачем, для пов'язування сватів — плечовим. Які ще назви мав рушник?

 

8-й учень.

Весільний рушник кожна дівчина го­тувала сама. Вишивала його на вечорницях, довги­ми осінніми та зимовими вечорами. У кожній ро­дині, де підростала дівчина, скриня мала повнити­ся рушниками. їх дбайливо оберігали. Якщо дівчи­на сватам подавала рушники, це означало — готу­ватися до весілля.

 

9-й учень.

Кульмінацією весілля, було стати на рушник. У народі кажуть «На рушник стати — навік друга мати».

 

Вчитель.

 «Та ми же з тобою на білому рушнич­ку стояли, золотії перстенечки міняли», — співа­лось у народній пісні.

 

10-й учень.

Рушниками прикрашали ікони, як­що ікони не покриті рушником квітчастим, то не можна до неї молитви казати, такі рушники нази­вались покутник, наобразник, божничок.

 

Вчитель.

 Цікава деталь, коли починали ткати об­рядові чи весільні рушники, то чоловікам заборо­нялось заходити до хати. І ткали рушники тільки в такі звані жіночі дні — середа, п'ятниця, субота. Давайте згадаємо наших бабусь — невтомних трудівниць, які за своє життя навишивали так ба­гато рушників та інших виробів.

(Учні розказують про бабусь).

 

Вчитель.

• Де використовують зараз рушник?

• Що з вишитих виробів є у вас дома?

• Чим займалися за вишиванням?

Ви бачите, що рушник і в наші дні має велике значення для вас, ваших рідних.

(Діти зачитують свої твори на тему: «Яке зна­чення має рушник для моєї родини»).

 

Вчитель.

 Спасибі всім, хто працював на — святі. З ваших розповідей видно, що вишивка — цікавий вид мистецтва. У кожній вашій родині існують тра­диції, пов'язані з рушниками, вишивкою. Хай щастить вам, люди добрі, Хай пісні летять за обрій, Щира дружба стане на рушник.

 

 Рушник.

Він пройшов крізь віки, він і нині сим­волізує чистоту почуттів, глибину безмежної лю­бові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди сусідить у нашій добрій хаті як ознака великої любові й незрадли­вості.