Родинне свято: "Як на тім рушникові"

Як на тім рушникові

Родинне свято

Мета: сприяти формуванню естетичних смаків учнів, виховувати шанобливе ставлення до національних традицій українського народу, дбайливе ставлення до вишитих творів та повагу до людей мистецтва.

(У центрі класу стоїть стенд з вишивками учнів. З одного боку – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі з вишивками. Усі столи застелені вишитими скатертинами).

Ведучі. Доброго дня вам, шановні друзі. Свято вишивки я хочу розпочати з поетичних рядків незабутнього Василя Симоненка:

Вигаптуй на небо райдугу – доріжку,

Простели до сонця вишивку – маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями – снами

Плавати до щастя білими човнами.

Ведучі. Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління упродовж століть, завжди було і залишається «вічною темою для спілкування людей», джерелом пізнавання історії, культури. Витоки професійної творчості зароджувалися у ньому. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художні ремесла стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовлення речей, практично необхідних, зручних у користуванні й красивих за формою та оздобленням.

Ведучі. Далекого минулого сягає мистецтво рукоділля (рук діло): шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та з потреби не лише бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання, як вид мистецтва, існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та «Іліаді» Гомера. За свідченням Геродота, вишивкою був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х ст. у своїх розповідях свідчить, що руси носили вишитий одяг.

То ж нехай час, проведений в атмосфері найдавнішого виду українського народного мистецтва – вишивки – буде приємним для усіх нас.

Пісня.

Ведучі. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Єлена, винуватися Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки вишивок робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській оселі. Знавцем та цінителем української вишивки був Т.Г.Шевченко. Він збирав зразки народних вишивок, сам розробляв малюнки. Поетеса Леся Українка, уперше відвідавши могилу Кобзаря, на знак великої пошани, прив’язала рушник, який вишила власноруч. Вважається, що вишивання благотворно впливає на характер, виховуючи такі риси: терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Ще більшою мірою воно відтворює душу і характер вишивальниці, адже у візерунки вона вплітає свої почуття та мрії, щоб відчувати задоволення самій і дарувати позитивні емоції іншим людям.

Ведучі. Ми повинні знати і думати про свої корені, про те, без чого не мислиться жоден народ: народні звичаї, традиції про нашу Берегиню, обереги на рушниках.

У нас сьогодні свято

Милують око диво – рушники,

Дівочий спів лунатиме у школі

Як добре, що є звичаї такі.

Ведучі. Багато часу треба нам, повірте,

Щоб розказати про майстерність і скарби.

Але сьогодні ми прийшли сюди

Щоб розповісти вам про рушники.

Ведучі. Традиції вишивки завжди бережно передавалися з покоління в покоління, від матері до дочки. .

Пісня «Мамина сорочка»

Ведучі. А мама вишивала рушники

Думками й українськими піснями,

І слалися дорогими нитки,

І йшли по цих дорогах дні за днями.

Життя з них починалися і доля,

І зустрічі, й прощання, і розлуки,

І житні колоски на тому полі,

Де сонце гладить материнські руки.

Приходять і тепер в безсонні ночі

Ті рушники, волошками розшиті.

І дивляться з них материнські очі

І чорнобривці, росами умиті.

А мати вишивала рушники,

Піснями й калиною край дороги,

І йшли у даль життєвої стежки,

Неначе журавлі в осінню пору.

Вишивала мати рушники,

Квіточку за квіткою стелила.

Підростали діти, йшли роки,

Непомітно мати постаріла.

В кожній квітці – лагідне тепло

Материнський рух невтомна ласка.

Ведучі. Історія рушника дуже цікава. Традиційно він слугував оберегом. Ще за поганських часів його чіпляли на деревах,  пускали на воду, клали на каміння та молили богів, щоби відвели стихійне лихо, всілякі навроки; просили благодаті: щоб родила земля, щоб біда і всіляка напасть обминали родину. З приходом християнства з рушниками проводжали князів в похід, храмові рушники дарували церкві.

Ведучі. Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення

Шепіт трав і шелест яворів

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Посплітались, блискнуло веселкою

Ніжність материнської руки,

Пісні ще весільної веселої.

Дух народу в колір заплете

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте.

Ведучі. За давньою українською народною традицією, готуючись до заміжжя, кожна дівчина повинна була мати багато різних вишиванок: сорочки, рушники, серветки, доріжки, панно. Голкою з ниткою ніби малювали на тканині пишні та скромні узори, вкладаючи в роботу свої думки та мрії. Довгі осінні та зимові вечори дівчата скрашували та співали пісні.

Пісня «З вечора тривожного».

Ведучі. Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було жодної в Україні оселі, котрої не прикрашали рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя, а все ж естетична принада повсякчас знаходила місце у помешканнях – хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя. Всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей.

Ведучі. Від сивої давнини і до сьогодення у радості і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні.

Рушник був своєрідним обличчям оселі та господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку та її дочок. Ознака охайності, працьовитості кожної жінки – прибрана хата, а в ній рушник на похваті. Не випадково у народній пісні мати навчає доньку:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку.

Тримай відерця всі чистесенькі

І водиці повненькі.

Ведучі. Рушник щиро простелений близьким і далеким гостям був у пошані завжди. Високою ознакою української гостинності є хліб – сіль на вишитому рушнику. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізує духовну єдність, злагоду, глибоку пошану до господарів дому. Цей звичай пройшов серед віки і став доброю традицією у наш час.

Ведучі. Зі сльозами на очах цілують рушник іноземні туристи, для яких Україна – рідна земля, земля їхніх батьків і дідусів. І як найдорожчий подарунок з України везуть до себе додому рушник. Бо на ньому вишиті до болю знайомі та рідні спомини – шум дібров, кетяги калини, довгі коси українських верб, - усе те, чого немає на чужині.

Ведучі. На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили країну,

Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

Шанували в світі

Над усе людину.

Ведучі. Вишивані і ткані рушники супроводжували людину з перших хвилин її життя. Недарма в народі їх порівнюють із долею людини. На вишиті рушники приймала повитуха немовля.

Ведучі. Рушником накривають хліб на столі. На Великдень накривають рушником кошик із паскою, а на Спаса – кошик із яблуками, несучи їх святити до церкви.

Ведучі. Іншим рушником мати пов’язувала руки молодим.  На ньому вишивали голубів, щоби життя їхнє було, як у голуба з голубкою, щоби свій рід продовжували.

Ваші руки мати з’єднала ясним рушником

Щоб не знали ви горя – розлуки,

Весь вік воркували рядком.

Ведучі. У день весілля ставали наречені на вишитий рушник, що символізував чистоту і доброчесність молодих. Весільний рушник прикрашали пишними кетягами калини, ніжними трепетними квітами маку, на родинних рушниках завжди в’ється виноград.

Ведучі. Людське щастя швидкоплинне. На поминках помережаний чорний рушник вішали на відкриті двері, а також ним застеляють зверху домовину під хліб і проводжають в останню дорогу.

Пісня «Два кольори».

Багато ми розповіли, але не все, тому що в рушникові, як і в пісні, закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця, її багатство безмежне.

Тож хай щастить вам, люди добрі,

Хай пісні летять за обрій,

Щира дружба стане на рушник.

А на прощання хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату.

То обереги від біди.

Шануйте те, що дала мати

Годуйте дітей з чистої роси

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Всі: Шануйте, друзі, рушники.

Пісня про рушник.